У нас була велика рідня, але після сме рті батьків я втратила зв’язок із більшістю своїх родичів. Однак одного разу мені зателефонували з незнайомого номера на мобільний. Зазвичай я ігнорувала такі дзвінки, але цікавість взяла гору – і я відповіла на дзвінок. То була моя троюрідна сестра по батьківській лінії, Лідія, яку я ніколи раніше не бачила.
Вона намагалася вести звичайну абстрактну бесіду, але я зрозуміла, що вона має прихований мотив. У підсумку вона запитала, чи може її онука пожити в мене, доки навчається у моєму місті? Спочатку я вдала, що розмірковую про це, але в результаті відмовилася від пропозиції. Я пояснила, що в нас із дочкою свій ритм життя та свій простір, і до нього не можуть увійти інші люди. Проте за кілька годин мені зателефонувала інша родичка і лаяла мене за відмову від прохання Лідії.
Усі казали, що ми – сім’я, і я мушу допомогти. Я була засмучена, але тим фактом, що ніхто з них не спромігся зв’язатися зі мною раніше. Вони згадували мене тільки тоді, коли їм щось було потрібно. Можливо, я й не впоралася із ситуацією ідеально, але я не могла вчинити інакше, намагаючись всім догодити. Я стояла на своєму і відмовилася поступитися своїм простором і комфортом заради людей, яких я ледве знала.