Віра Василівна жила у своєму старому будинку з собакою та кішкою. У неї було троє дітей, які виросли, створили свої сім’ї та обзавелися власними дітьми. Якось діти запропонували матері продати будинок, тому що за нього можна було виручити хорошу ціну і переїхати жити до них. Собаку довелося б віддати сусідам, а кішку довелося б просто залишити напризволяще.
Бабуся засмутилася і запротестувала, кажучи, що у неї більше нічого немає, крім цього будинку. Проте діти заспокоїли її, сказавши, що є кому про неї подбати. Зрештою, будинок було продано, і старший син узяв матір до себе. Однак незабаром його дружина стала незадоволена ситуацією і стала скаржитися на собаку, що постійно гавкає.
В результаті Віра Василівна переїжджала від однієї дитини до іншої, поки рідна дочка не зви нуватила її в тому, що вона створює проблеми в їхньому шлюбі, а потім навіть порадила їй позбутися тварин. Не витримавши постійних переїздів та зви нувачень, Віра Василівна залишила дітей і разом із своїми друзями вирушила до рідного села. По дорозі їй стало поrано, вона знепритомніла, і незнайома людина допомогла їй, відвезши до себе додому.
Наступного дня її розбудили чужі діти, і Віра Василівна розповіла їм свою історію. Подружжя, яке було з дитя чого будинку, прийняло її з розкритими обіймами. Згодом Віра Василівна стала частиною їхньої родини, і дітлахи називали її “бабусею”. Її рідні діти більше ніколи не згадували про неї.
