Я ніколи не думав, що житиму в селі. У рідному місті у мене був успішний бізнес, квартира та машина. Але мені не вистачало одного: спокою. Тому я задумався про переїзд у простий будинок за містом. На мій подив, дружина та діти підтримали це рішення. Я був у захваті! Ми швидко оформили необхідні документи і за два місяці переїхали до нашого нового будинку – всього за кілька кілометрів від нашого рідного міста.
Адаптація до нової обстановки виявилася набагато легшою, ніж очікувалося. Наші сини насолоджувалися свободою та швидко знайшли друзів у селі. Моя дружина, Соломія, запевнила мене, що ми будемо щасливішими, ніж будь-коли. Наша радість здавалася непереможною, поки одного вечора ми не зустріли сусідку – літню жінку на ім’я пані Зося.
Вона тепло зустріла нас і похвалила наш будинок. Проте обставини її життя нас дуже засмутили. Вона жила сама, її чоловік по мер, а дітей у неї не було. Її пенсія була мізерною, тому для харчування та опалення вона збирала в лісі трави та сухі гілки. Вислухавши її історію, ми вирішили допомогти їй.
Ми почали з того, що ділилися їжею і часто відвідували її. Спочатку вона не хотіла приймати нашу допомогу, але невдовзі зрозуміла, що наші наміри щирі. Комусь може здатися дивним, що ми проміняли міське життя на сільське, але ми знайшли тут не лише спокій, а й найдобрішу бабусю у світі.
