Якось я працювала бухгалтером у невеликій фірмі. Робота та товариські стосунки в колективі радували. В обідню перерву ми з колегами відвідували кафе, де я полюбила їх плов і картоплю з м’ясом. Нещодавно одна із колег, Наталя, почала приносити на роботу домашню випічку. Вона любила готувати і щедро ділилася своїми смачними витворами. Її добрі жести зміцнили нашу дружбу, і ми почали спілкуватися поза роботою, вдаючись до розмов, походів у кіно і по магазинах.
Під час одного з походів магазинами Наталя зупинила свій вибір на вишуканій блакитній сукні. Однак вона, як на зло, забула гаманець. Бажаючи допомогти їй, я позичила їй гроші – 1200 гривень. На наступний день і протягом наступних днів вона нічого не говорила про те, щоб повернути мені борг. Коли через тиждень ми отримали зарплату, я обережно нагадала їй про суму, яку вона мені винна, вважаючи, що це вилетіло в неї з голови. Її відповідь була вражаюче безпристрасною і зневажливою.
Наталя висловила невдоволення моїм проханням, стверджуючи, що тістечка, якими вона поділилася зі мною, має компенсувати вартість сукні. Це одкровення жахнуло і глибоко поранило мене; я розцінила її щедрість як знак дружби, а не як фінансовий бартер. Я вирішила віддалитися від Наталії, почуваючи себе вчикористаною. Позичена сума була для мене життєво потрібна, тому що я старанно накопичувала гроші на новий ноутбук, щоб замінити свій застарілий. Цей інцидент став цінним уроком про потенційні проблеми, пов’язані з позиченням грошей, навіть серед близьких знайомих.
