Ганна була захоплена своїм маленьким сином, Семеном, який пішов у дитячий садок не так давно. Щодня, коли вона забирала його з дитсадка, він розповідав захоплюючі історії про своїх нових друзів та улюблену виховательку, Ніну Миколаївну. Він говорив так багато хорошого про неї, що Ганна навіть заздрила, як він так легко відкривається перед цією чудовою жінкою. Якось, як завжди, Ганна пішла за Семеном до дитячого садка.
Коли вона увійшла до кімнати, де діти грали під наглядом виховательки, вона вразилася побаченому. На грудях Ніни Миколаївни блищала брошка, яку Ганна впізнала миттєво. Це була її особлива брошка, яку вона довгі роки зберігала у спеціальній скриньці. “Як це можливо?” – подумала Ганна, відчуваючи суміш із подиву та радості. Але вона не змогла стриматись і запитала: – Ніно Миколаївно, а ви випадково не знаходили мою брошку? Ніна посміхнулася і сказала: – Ганно, так, це ваша брошка.
Семен розповідав, що вона така гарна і що ви її носите. Він хотів, щоб я теж була гарною, як його кохана мама, і подарував мені її. Ганна була зворушена до глибини душі. Це було щось дивовижне та ніжне. Її син так любив її, що стягнув її найціннішу брошку і подарував її своїй виховательці, щоб та теж була гарною, як його мама. Він був надто маленьким, щоб зрозуміти, що таке брехня чи крадіжка, але його щира доброта та бажання порадувати свою кохану Ніну Миколаївну були очевидними.
Ганна притиснула сина до себе і поцілувала його на думку. Після цього випадку зв’язок між Ганною, Семеном та Ніною Миколаївною зміцнився ще більше. Ганна не могла не бути вдячною своєму синові за його доброту і любов, а Ніна Миколаївна з вдячністю та розчуленням носила брошку, знаючи, що вона так багато означає для маленького Семена.
