Понеділок розпочався, як завжди, в офісі. За своїми столами ми всі зосереджувалися на роботі, щільно зайняті своїми завданнями. Кімната була сповнена тихим дзижчанням комп’ютерів і приглушеним звуком розмов. Несподівано, ця гармонія була розірвана несамовитим криком, який пронизав повітря. Всі ми одразу підняли голови, погляди зустрілися, і в одну мить наче все завмерло. Всі почули цей крик – нашу колегу Машу, чий кабінет був в іншому кінці офісу.
Ми піднялися зі своїх місць і, не кажучи ні слова, попрямували у бік звуку. Ми ввійшли в кімнату Маші і завмерли, втративши мову. Перед нами відкрилася сцена, про яку навіть у кошмарах неможливо було уявити. Маша стояла на стільці, обличчя було спотворене від жаху, а в кутку кімнати на стіні – величезна ящірка, яка влаштувала собі тимчасовий притулок усередині офісу. Ця ящірка була гігантська – набагато більше, ніж можна було очікувати побачити у міському офісі.
Її зелений панцир мерехтів на світлі, а величезні очі стежили за нами з непроникним виразом. Вона, здається, була так само злякана, як і Маша. Хвилини текли повільно, і запанувала напружена тиша. Ніхто з нас не знав, що робити. Я спробував згадати все, що знав про ящірок, і як раптом згадав про її значні розміри та репутацію м’ясоїдної істоти. Але перш ніж ми встигли щось зробити, нашу колегу Машу буквально зіпхнуло зі стільця, і вона сіла на підлогу, заповнюючи кімнату ще одним криком.
Ящірка різко ворухнулася, наче злякана дикою мишею, і ривком рушила до відчиненого вікна. Наш жах змінився полегшенням, коли ящірка зникла за вікном. Маша здригнулася, зітхнула і злегка похитала головою, намагаючись прийти до тями після цієї дикої сцени. З того часу цей день залишився у пам’яті всіх нас. І хоча ящірка була забута, залишилося спогади про те, як звичайний робочий день міг перетворитися на справжню пригоду, а колеги – у союзників у боротьбі з несподіваною небезпекою.
