Щоранку Ліза прокидалася від відчуття, що щось особливе чекає її на порозі. Вона підводилася з ліжка з нетерпінням і тихо ступала до дверей. І щоразу вона знаходила там одну червону троянду. Ніякого послання, жодних пояснень – лише гарна троянда, що сяє на її порозі. Ліза мимоволі почала мріяти про те, хто може бути її таємним шанувальником. Почалося це кілька місяців тому. Здавалося, що кожен день для Лізи починається із загадкової троянди. Вона навіть вигадала для свого таємного шанувальника прізвисько “Трояндовий Донор”. Їй було дуже цікаво, хто міг ховатися за цим романтичним жестом.
Ліза розмірковувала про свого таємного шанувальника вечорами, повертаючись додому після роботи. Вона розпитувала друзів, жартувала на цю тему, але ніхто з них не міг припустити, хто б це міг бути. Дехто думав, що це, можливо, якась рекламна акція чи жарт, але Ліза відчувала, що це було щось більше. Місяці проходили, і таємний шанувальник так і залишався невідомим. Ліза навіть упокорилася з тим, що вона, можливо, ніколи не дізнається хто дарував їй ці троянди. Вона навіть трохи завивала, чекаючи щоденної маленької радості на порозі.
Але одного разу , коли дощ припинився і сонце заграло на вулицях, Ліза вирішила, що настав час знову зайнятися квітами у своєму саду. Вона вийшла надвір, взяла лопату і почала акуратно розпушувати землю навколо кущів троянди. Раптом вона почула тихий кашель, і коли вона обернулася, її серце завмерло. Позаду неї, в інвалідному візку, сидів її сусід Макс. Він усміхнувся і кивнув у бік квітів. “Прошу вибачення, що лякаю”, – сказав він, – “але це був я – твій таємний шанувальник. Я щоранку залишав троянду біля твоїх дверей.” Ліза була вражена і здивована цим одкровенням.
Вона б ніколи не подумала, що саме Макс міг бути її таємним шанувальником. Макс зніяковіло посміхнувся і почав розповідати, як щоранку, прямуючи на роботу, він залишав троянду біля її дверей, сподіваючись, що вона знайде і оцінить цей жест. “Я не хотів нічого більшого, просто хотів подарувати тобі ранкову радість”, – сказав він, дивлячись на неї своїми добрими очима. Ліза відчувала змішання емоцій – подив, захоплення та глибоку подяку. Вона мовчки обійняла Макса, і він відгукнувся на її обійми. З того дня Ліза більше не знаходила троянд на своєму порозі, але вона знайшла нового, надзвичайного друга. Історія “Трояндового Донора” стала для неї нагадуванням про те, що доброта і турбота можуть виявлятися в найнесподіваніших і зворушливих формах.
