Життя у мене склалося стандартне, як і у всіх моїх знайомих. Я вийшла заміж, наро дила двох дітей, постаріла, тепер живу на дачі з чоловіком. Діти в мене добрі, не сkаржилася досі. Допомагають нам, старим, чим можуть. Та й ми особливо не користуємось їхньою допомогою. Свого часу добре попрацювали, тепер хорошу nенсію маємо. Зараз особливо робити нічого, тому ми щоразу виїжджаємо із чоловіком на дачу. Там справ у нас завжди до горла. Нещодавно приїхала на дачу одна, і син слідом приїхав зі своєю дружиною та ріелтором: -От, Петро Степановичу, ось цей будинок ми хочемо виставити на продаж.
-Сьома, що тут відбувається? Хто ця людина? Марино, може ти мені поясниш? – Клавдія Олексіївно, ви тільки не нер вуйте. Це рієлтор, ми хочемо продати нашу дачу. -Яку ще вашу дачу? -Ну як же, ви ж батьки Семена. Сім’я, отже, і дача спільна! -Ти Що таке несеш? У мене двоє дітей, якщо я захочу продати дачу, то ділитиму гроші порівну. -Мам, Ну годі вже. Я тут вам ремонт зробив? Зробив! Значить, дача вже по праву моя; Костя тут взагалі до чого? -Сьома, а ти не хотів попередити мене заздалегідь? Поставити хоча б до відома? Я вже не говорю про те, що дозвіл потрібно було запитати у батьків. -Мам, Ну ти знову за своє. Ти гостя зляkаєш зараз.
-З чого це раптом ти вирішив дачу нашу продати? -Клавдія Семенівно, нам тісно в однокімнатній квартирі вчотирьох. Тим більше, я зараз у nоложенні, ви ж чудово знаєте, що ми чекаємо на третє. У наших планах квартира більша. -Ви мені скажіть, дача моя тут до чого? Ви перед тим як народ жувати дітей, чому не подумали про житло? Однокімнатна квартира була дана вам як фундамент. Далі ви мали рухатися самостійно. Ви хоч розбийте голову, дачу продати не дам. Наха бний до жа ху, гаразд, якби ще дозволи запитали. Але заявлятися з ріелтором … Я їх виставила, жодного дозволу на продаж нашої дачі не дам. Виховала, називається, здорове чоло, грошей заробити не може.
