Ми з моїм хлопцем знайомі чотири роки, і два з них живемо разом. Чи не розписані. Нам і так добре. Нам по двадцять чотири роки, разом працюємо, разом відпочиваємо. Сварkи трапляються, але короткочасні. Вже кілька тижнів ми думаємо про покупку квартири. Час іде, хочеться дітей завести. Але тут таке діло. Він недолюблює свою тещу, я – свекруху. Ми про це вголос не говоримо, але обидва знають антипатії один одного. Добре хоч обидві мами не часті гості у нас, приходять раз на пару місяців. Квартиру ми можемо купити лише взявши іпотечний kредит.
Але зібрати необхідну початкову суму, виплачуючи при цьому квартплату за житло, що орендується, для нас nроблематично. Майбутній чоловік пропонує переїхати на кілька років до його матері. Свекруха не заперечує. Заперечую я. На мої заперечення чоловік заявляє: “Або так, або змушені будемо потикатися по чужих кутах усе життя”. У свекрухи двокімнатна квартира. Живе вона сама. Але ж я там не господиня, і зі свекрухою ми одне одного недолюблюємо. Я висуваю свою контрпропозицію – пожити вдома у моєї родини.
“І де там конкретно? На кухні?” – Іро нізує він. Батьки мають трикімнатну квартиру. В одній живуть батько з матір’ю, в іншій сестра з дитиною, у третій брат. Проте там поряд зі мною буде бодай рідня. А поки я думаю, який із двох варіантів вибрати, мій чоловік уже у розмові з матір’ю твердить, що ми невдовзі переїдемо до неї жити. Планують, як переставити меблі, щоб було зручніше. А я киплю від сказу. Упевнена, що наш переїзд до його матері і спільне з нею проживання покладе кінець нашого сімейного життя, що так і не почалося. І як мені бути? Я і з чоловіком хочу зберегти і зміцнити сім’ю, і квартиру собі хочу, але не хочу ділити житлоплощу зі свекрухою. Нехай навіть тимчасово…
