Микола Петрович, як і його сусіди, були проти відкриття цього клубу. Звідти долунала гучна музика, вечорами біля входу була юрба п’яної молоді. Вже вкотре чоловік виходив на вечірню прогулянку, але розчаровувався. Цього разу його розлютила нетвереза компанія, що вийшла з клубу. Вони зайняли лавку біля клубу, обіймалися, цілувалися та передавали по колу то пляшку, то циrарки. – Залишилося зрозуміти, як я додому добиратимуся, – сказала Аліса. – Попуткою, – сказав Льоша. – Може подзвониш батькам, – це була Катя, єдина твереза людина з компанії, – не думаю, що так безпечно, Льоша. – Ой, Кать, та гаразд тобі. Мені не вперше. Бачиш, ціла і неушкоджена, – відповіла Аліса, – Льош, зупини мені машину. Машину вони знайшли швидко.
Люб’язний чоловік був готовий відвезти Алісу до під’їзду. Компанія попрощалася з нею, вона сіла в машину та поїхала. – Хлопці, – раптово запитала Катя, – а хтось номери запам’ятав? Усі похитали головами. – У вас була весела компанія? Що святкували? – Чоловік дивно дивився на Алісу. – День народження, – відповіла вона, – ми провели чудовий вечір. – Хто іменинник? – Я. Я стала зовсім дорослою. – О, тобто тобі виповнилося 18? – Запитав водій і не дочекавшись відповіді звернув з дороги. – Так, – сказала Аліса і запитливо подивилася на чоловіка. – Там ава рія, дорога перекрита, – відповів він. – Я так довго чекала повноліття. Тепер мені все можна. – Все все? Навіть можна сідати в машину незнайомця опівночі? – Він додав швидкість і попрямував у бік лісу. – Ви куди? Мій будинок з іншого боку! – До дівчини стало доходити. – Ти така гарна, але наївна… Ти сіла у тоновану машину, на якій навіть номерів не було. Ти настільки смілива? З’явилися знаки виходу із міста. Аліса заnанікувала.
– Льоша вас побачив. Вони викличуть nоліцію! – Твої друзі навіть на ногах не стояли. Їм зараз не до тебе. І вистачить смикати двері. – Зупиніть! Я викличу nоліцію! Зупиніть… Вона дістала телефон, але водій забрав його. – Ех, молодь … – сказав Ігор, – Заспокойся. Я тебе не торкнуся. Я просто вирішив провчити тебе, щоб іншого разу не сідала в машину до незнайомців. – Негайно поверніть телефон і дайте мені вийти, – Аліса не вірила йому. – Телефон віддам. Але відвезу додому. Наступного разу може й не пощастить. Моїй сестрі стільки ж, скільки і тобі. Якби вона сіла у чужу машину, я б її відшмагав. Аліса до кінця поїздки не вірила, що з нею все буде гаразд. Вона вже була впевнена, що це її останні хвилини. – Іди додому і, будь ласка, більше не ризикуй так, – сказав Ігор. Вона вибігла з машини, навіть не попрощавшись. Більше вона так не робила.
