Коли ми з Ігорем тільки побралися, наші батьки допомогли нам з придбанням житла. Ми маємо затишний будинок. Тільки після покупки він потребував ремонту. Шпалери давно облізли, проводка була стара, ризик пожежі був великий. За таких умов не хотілося виховувати дітей. Тому ми вирішили вкласти кошти у ремонт. З того часу минуло п’ять років, у нас ще дочка з’явилася. З дитиною витрати значно збільшилися, та й цей будинок досі потребує вкладення коштів. Ось і вийшло, що всі гроші йдуть на життя, побут, дитину та будинок. Я із заздрістю дивилася на подруг, які щоліта їздять у відпустку.
Життя здавалося мені нестерnним. Чоловік мене дра тував. Він намагався ніби як, працював, але було нав’язливе відчуття, що всі кудись йдуть, а ми тупцюємо на місці. На цьому ґрунті почалися kонфлікти. Ініціатором kонфліктів була я. Я зви нувачувала чоловіка в тому, що ми так одноманітно живемо. Якоїсь миті я не витримала, в голові крутилися нав’язливі думки про розлу чення. Щоб не робити поспішних рішень, я взяла дитину і поїхала до сестри до Іспанії на невизначений термін. Спочатку зміна обстановки справила на мене гарний ефект, здалося, що життя налагодилося.
В Іспанії є багато визначних пам’яток, які захопили мою увагу. А потім я знайшла роботу і почалася звичайна рутина. Я працюю майстром нігтьового бізнесу, тож із працевлаштуванням не виникло особливих проблем. І прийшло усвідомлення, що скрізь життя однакове, а мій чоловік добрий мужик. За півроку я повернулася. Чоловік був радий, тепер я більше ціную те, що маю. Розумію, що це нормально, що життя здебільшого просто рутина. Думаю, що все це стало для мене повчальним уроком, який змусив більше цінувати те, що маємо. Найголовніше в житті – це здоров’я близьких та родина.
