Якось дружині стало погано. Різко забо лів жи віт і, мабуть, піднялася температура. Коли вона почала рову ти,ми вигукали. Поїхати з Анею до лікарні я не міг, адже вдома була чотиримісячна дитина. Ще ніколи мені не доводилося самостійно на довгий час залишатися з дочкою наодинці. Дружина ще годувала її сама, я взагалі не знав, що робити і куди бігти. Тож вирішив попросити допомоги у матері. Живити, чи не може вона посидіти з Каринкою, поки я хоч бі піду і куплю ці суміші. – Ні, ні, навіть не проси. Ваша дитина, ви й розбирайтеся! – відмовилася мама.
У мене ніхто навіть не запитавши про стан здоров’я дружини, чи я справляюся Сам удома. Нічого моїх батьків не цікавило. Коли я сам зателефонував Ані, вона сказала, що має залишитися в лікарські ще на кілька днів, лікар повідомив, що так потрібно. Тоді я розповів їй, що потрібна суміш, а моя мама пос лала мене куди подали. Дружина була здивована і сказала, що зараз попросити свою маму привезти все, що потрібно. Через 40 хвилин приїхала до мене теща. Вона привезла ці суміші. Я думав, що вона залишиться хоч би на кілька годин, допоможе, але вона поставила покупки і повернулася до виходу.
– Аня попросила мене купити, я купила, а далі самі. Протягом наступних чотирьох днів я сидів із дитиною. Ні до мене, ні до коханої ніхто не навідувався, навіть не телефонували. Ми були байдужі всій рідні. За дружиною я поїхав таксі, оскільки її батько, який має свою машину, відмовився допомогти навіть у цьому. Після цього випадку у мене остаточно зіпсувалась думка про родичів. Як же пощастило людям, у яких розуміючі батьки, завжди можуть прийти на допомогу і підтримати. Спілкуватися з нашими тепер нема жодного бажання.
