Півтора роки тому Інна розлу чилася із чоловіком. Через його зра ду. Жінка зібрала свої речі, забрала дочок, трирічну Аню та п’ятирічну Катю та поїхала до матері. За ці півтора роки колишній рази три відвідував дітей. Зате колишні свекри регулярно дзвонили Інні, просили відпустити до них онучок, казали, що дуже за ними скучили. Інна нічого проти спілкування дочок із дідусем та бабусею не мала. Вони були добрими людьми, і допомагали невістці з онуками навіть після розлучення. Інна дала свою згоду, і другого січня дід приїхав за онуками. Гостювали діти у бабусі три дні. І щодня Інна дзвонила, дізнавалася, чи все в них гаразд.
– Все з ними добре, – заспокоювала її свекруха. Інна приїхала за дітьми перед Різдвом. Приїхавши додому докладно розпитала дітей, чим вони займалися у свекрух. – Малювали, – відповіли діти. – А ще? – Ну, один раз пішли з дідусем у магазин за морозивом. І все. Бабуся та дідусь дивилися телевізор, а ми малювали. Дід Мороз нам подарував олівці та альбоми. Ось там ми малювали… Інна сильно обурена такою гостинністю. – Питається, навіщо звали онуків у гості?! Щоб дивитися телевізор? Скільки цікавого було у цей час у місті: і гуляння, і ялинки, і аніматори, і вуличні актори.
Безліч безкоштовних розваг. Можна було на ковзанку піти, чи з гірки скотитись на санчатах. Я могла б їх у цирк зводити! І найцікавіше знаєте, що? Свекруха всієї рідні роздзвонила, мовляв, це я привезла їм дітей, залишила на них, а сама поїхала кутити. Навіть гроші на морозиво для дітей не лишила. Бідолашним пенсіонерам самим довелося на них витрачатися. Як таке вам? Мені про це її сестра сказала. Подзвонила мені, і прямо дорікнула, мовляв, ти на аліменти гуляєш, а дітей на стареньких дідусь із бабусею кинула. Ніколи більше ніг моїх доньок не буде у їхньому домі!
