» Удача » зруйnувала сім’ю: чоловік роzлучився з дружиною через кошеня

ПОЛИТИКА

Кирило, працює автомеханіком. Одного разу, коли він уже збирався додому, з під однієї машини вибіг чорне кошеня. Він навіть злякався. «Як він туди потрапив? Я ж тільки що звідти вийшов.» — звучало у нього в голові. Кошеняті анітрохи не хотілося тікати, він муркотів і терся об ноги Кирила. Йому було шкода викидати кошеня. У майстерні його залишити — не варіант. Тварини у них під суворою забороною. Кирило не була проти забрати його до себе. Так вийшло, що в його родині ніколи не було тварин, діти, звичайно, хотіли цуценятко, але все ж. Коли сам Кирило був маленьким, в будинку жили самі різні тварини, аж до черепахи. Все в різний час, звичайно, але жили. Кирило йшов додому, а Чернов, так він назвав кошеня, муркотів у нього на гру дях. І від кошеня виходило таке тепло, що аж душа співала. — Папа, навіщо ти нам це приніс, — вийнявши один навушник, понил син і знову уткнувся в комп’ютер, де не втомлюючись бігали футболісти — Ні в якому разі не пускай його в мою кімнату.

У мене алергія на шерсть «, — сказала дочка, сидячи з телефоном .— Почекай. Дай мені його сфоткати. А тепер віднеси його куди-небудь подалі. Кирило не очікував такої реакції від дітей. Він обережно пройшов на кухню, дружина накривала на стіл. — Дивись, кого я привів! — З глузду з’їхати! Чоловікові сорок чотири роки, а він няньчиться з кішкою. Тягни його назад туди, де знайшов. Мені не потрібні зайві клопоти в домі. Кирило одягнувся, узяв кошеня і вийшов на вулицю, де на всю лив дощ. «Так, куди ми з тобою йдемо?» — запитав він, кошеня замуркотав замість відповіді. Кирило йшов під дощем і все думав. «Яким же сліпим я раніше був. У них взагалі немає ні людяності, ні любові. Коли ця кумедна дівчина встигла перетворитися в цинічну дамочку? А діти? Звичайно, це і моя вина, в тому числі. Вони в своїх гаджетах, я на дивані перед телевізором. Ми навіть не спілкуємося один з одним, і так кожен день. чи потрібен я їм? Напевно, я зайвий в їх «ідеальному» світі.

Як і Чернов. Може повернутися додому і настояти на тому, щоб кошеня жив з нами? Я глава сім’ї чи ні? Судячи з усього, сім’ї у нас такий і немає. У голова без сім’ї. Ну, я можу, звичайно, викинути кошеня, стерти цей вечір з пам’яті і жити своїм життям. Але ж це негуманно. Сьогодні я викину кошеня, а завтра кого? Кошеня можна здати в ветеринарну клініку. І повернутися додому і зайнятися перевихованням своїх нащадків. Змушувати їм читати хороші книги, позбутися їх гаджети … Ні, Кирило, за це вони позбудуться тебе в першу чергу, як від нешкідливого кошеня. Якщо не зараз, то старим буду викинутий «.

Кирило не помітив, як добрався до будинку батьків. Батьків давно тим не було. Вони повинні приїхати з села на днях. Як тільки Кирило сів на лавку, з під’їзду вийшла його дитяча подруга. — О, Кирило, ти це ?! Що ти тут робиш … ой! Що це у тебе в руках? Невже його викинули на вулицю? — Олеся, мене самого викинули … Кирило все розповів подрузі, а та покликала його до себе додому. Анна дуже полюбила кошеня, навіть запропонувала Кирилу залишити кошеня у неї, та й Кирилу вона дозволила залишитися у неї, поки не розбереться з сім’єю. На наступний день Кирило подав на ро злучення. — А як ти кошеня кличеш? Чернов? — Удача. Він наша Удача.