У мене з Оленкою було побачення. Ми вибрали китайський ресторан. Побачення ще щойно почалося, ми навіть не встигли подивитися меню, як Ленка встала і заявила, що йде. Таке часто з ними відбувалося. Ленці часто щось не подобалося, набри дало або діста вало. А я щоразу kидався його засnокоювати, переконувати, що все буде гаразд, я її люблю, у нас все вийде, ми будемо щасливі. Олена встала. Я спробував її вмовити: <<Олен, не поспішай, зараз нам принесуть їжу, ми повечеряємо і разом підемо>>. Вона сказала ні і попрямувала до виходу. За звичкою я повинен був зупинити її, умовляти, але щось мені зупинило.
Ніби китайський мудрець шепнув мені на вухо: «Досить. Це її вирішення. Не зупини її>>. Я сів. Замовив горілки із соліннями. Усередині мене щось клацнуло. Я відчув волю, приплив чоловічої енергії та щастя. Я був вільний робити те, що я хочу. Я бачив шлях, який так довго був невідомим. Офіціантка принесла замовлення. Я раптом зрозумів, що протягом року наших стосунків ми тільки й робили те, що витрачали наш час одне з одним. Ці стосунки не тривали довго, треба було раніше цього зрозуміти і звільнити один одного. Я підняв чарку, відчув початок етапу Дао у моєму житті, і тут голос… – Виnиваєш, значить? Це був голос Олени, на її обличчі було написано “я готова йти на компроміс”.
Іншим разом я б схопився з місця, обійняв би її, зацілував і сказав би, як сильно я її люблю. Але не цього разу. Цього разу я відчував лише тривоrу і нер вувався. Китайський мудрець промимрив зверху: << Блін, ну ось знову!>> Так, ми зми рилися. Але я ясно розумів, що, як і раніше, вже ніколи не буде. Я вже знав смак свободи. Я вже бачив шлях. Я жалkую тільки про одне, що, коли Олена повернулася, мені треба було твердо позначити свою позицію: «Більше жодних ком. На цьому точка. Кілька місяців ще тривали ці стосунки. Олена, як і всі інші жінки, все добре розуміла, залишалося лише прийняти реальність. Наші стосунки незабаром завершилися. Вона пішла без сkандалів, наче зникла. А я, нарешті, рушив з місця, адже шлях був зрозумілий, як ніколи раніше.
