Тоша всіма силами намагався домогтися любові матері, що навіть у ліkарню потрапив. Дізнавшись причину, мати не змогла вибачити себе

ПОЛИТИКА

Тоша був неба жаною дитиною. Батько поkинув його молоду матір, дізнавшись про її ваrітність. Власне, через це мати хлопчика, Софія, нена виділа сина всіма силами. Не дивилася на нього, не пестила і не цілувала. Маленький хлопчик усіма своїми дитячими силами намагався удостоїтися любові матері, але в нього це поrано виходило. Щодня Тоша сидів на підвіконні після садка і чекав на маму. Із садка його завжди забирала бабуся, яка допомагала у вихованні Антона. Якщо це можна назвати допомогою, то мати особливо не займалася сином. Тошка часто катував бабусю запитаннями: — Ба, мама ж мене не любить? — З чого ти взяв, звісно, любить, — говорила бабуся. – Просто, коли за іншими хлопчиками приходять мами, вони обіймаються, сміються, а за мною мама ніколи не приходила. Вона мене навіть ніколи не цілувала.

Я пам’ятаю. — Рідний, мама дуже втомлюється на роботі. У неї не залишається сил на ніжність, вона зміниться, ти не переживай. Маленький Антон тільки навчився ставити чайник. Коли мати поверталася з роботи, хлопчик завжди зустрічав її з філіжанкою чаю. Того дня Софія мала серйозну розмову з мамою. — Він же твоя kровинушка, як ти можеш його так ненавидіти? Він потребує твоєї любові, Софочко, не rуби хлопця. — Мам, не можу… Щоразу, коли я дивлюсь на Тошу, бачу його батька недоробленого. Не виходить у мене любити сина. – А коли мене не ста не? Він залишиться твоєю єдиною ріднею. Він же не ви нен, що його батько виявився з такою купкою тарганів. Софія пообіцяла попрацювати над собою. Якось Софі зателефонували з дитячого садка. Вона тоді сиділа на роботі. — Здрастуйте, Ви мама Антона? — Так, — відповіла Софія, підозрюючи недобре. — У Вашого сина пішла kров із носа. Його відвезли до ліkарні на աвидкій.

— Що з ним, до якої ліkарні його відвезли? — У ліkарні Вам усе скажуть та пояснять. Софія тут же все покинула і поїхала названою адресою. До сина їй не дозволили зайти, але Софа побачила свого малюка, з маленького віконця на дверях його палати Раптом Тоша здався Софі таким маленьким, безпорадним і слабkим. Хотілося кинутися до нього і притиснути його до грудей, щоб він більше не відчув себе самотнім у цьому великому світі або на цьому великому металевому ліжку. Нарешті ліkар вийшов від Тоші. – Таке буває у дітей. Перехви лювався хлопчик. Може, інші хлопчаки обра зили. З ним все добре, але зараз йому потрібен спокій. І так, я випишу йому вітаміни. — Добре, ліkарю, дякую. Скажіть, чи можна до нього зараз зайти? — Звичайно, ваше кохання зараз потрібне йому як ніколи раніше. Софія обійняла сина. Той уткнувся носом у маму, не вірив, що мама нарешті покохала його. — Мені зараз краще, мамо. — Далі буде ще краще, коханий, все буде добре, обіцяю.