У мене є два сини, старший, Антон, і молодший Віктор. Різниця між ними становить 6 років, але іноді здається, що більше. 7 років тому Антон привів у наш будинок Ксенію. Я завжди мріяла про доньку, вісь і прийняла Я Ксюшу як свою. Після весілля вони лишилися жити в мені. Тоша з Ксюшею хотіли знати собі квартиру, але я живу у трикімнатній квартирі, а потім ще навчався в іншому місті, так що було зручно залишити молодят жити в мене, щоб вони міцніше встали на ноги. Син із дружиною активно накопичували гроші на перший внесок. Хотіли купити собі квартиру в іпотеку. Приблизно в тій період моєї свекрухи не ста ло, і вона залишила свою двокімнатну квартиру мені, а я запропонувала її Антону. Молоді скоро в’їхали до квартири, а на зібрані гроші зробили там ремонт та купили нові меблі. Як на самому початку нашого знайомства, так і зараз у мене з Ксюшею просто ідеальні стосунки. Тієї традиційної метушні між свекрухою і невісткою між нами ніколи не було.
Вісь із другою невісткою мені пощастило менше. А узаконили свої стосунки 3 роки тому. З того часу я ніяк не можу налагодити спілкування з невісткою. Ганні постійно здається, що вона чимось обділена. Вона думає, що я живу мріями про ті, щоб швидше їх із сіном посва рити. Коли Антон отримав квартиру від бабусі, було ухвалено таке рішення: ми разом: Антон, Вітя та я, накопичуємо на квартиру Віті, щоб у нього теж було власне житло. Після його весілля збирати ми з Антоном стали старанніше. А поки що молоді жили зі мною. Нам було не тісно, але ці витівки Ганні. На роботу я виходила про 9-й, а Ганна – о 10-й. Поверталася я так само, на годину раніше, і помічала, що в раковині завжди лежить брудний посуд, а речі невістки розкидані по будинку. Ну, я наївно думала, що вона спізнювалася і не встигала прибирати. Проте картина брудної квартири стала звичною для нашої оселі. Я почекала моменту, коли Віті не було вдома, щоб Ганна раптом не відчула себе ніяково в його присутності, і сказала невістці про свої знахідки.
Чого, але такої реакції Я не очікувала. — Ах вісь як! — мало не на все горло крикнула Ганна, — ви думаєте, я погана пані, роз вести нас сіном хочете? Я не дам вам зруй нувати мою сім’я ю, Ви не повинні втручатися! Поки я наступні кілька днів приходила до тями, до нас у гості прийшли Антон із Ксюшею. Тут варто зазначити, що Ксюшка – кондитер. Вона робить дивовижні торти на замовлення і часто радує своїми шедеврами нас під час таких зборів. Ось і зараз невістка принесла нам свій тортик. Як завжди, я їла і сипала на Ксюшку. Ні, ну її торти дуже смачні, м’які, вологі … словом, шедевр. Раптом Ганна вискочила з-за столу і побігла до своєї кімнати, затуливши обличчя руками. Син пішов за нею. Пізніше виявилося, що Ганна вважала, що я за столом намагалася підкреслити, що Ксюша — майстриня на всі руки, а Ганна просто погана господиня. Я і цю її витівку терпіла, але через тиждень після цього вони із сином зняли собі житло, щоб урятувати свій шлюб від мене.
Через кілька місяців мої сини зі своїми дружинами, а Антон ще й із дітьми приїхали до мене у гості. Я таких моментів чекала днями та місяцями, адже вони обоє працюють, і невістки теж, і їм буває не завжди зручно приходити до мене. Того дня Ганна почала kричати на онуків, хоч вони нічого kримінального не робили. Просто діти… грали, бігали, дуріли. Потім, коли я з Ганною та Ксюшею накривала на стіл, а чоловіки були в магазині, перша сказала, щоб наступного разу, коли вони з чоловіком до нас приїдуть, я онуків до хати не впускала. Антон з Ксюшею нічого не відповіли, не хотіли встрявати у зварювання, але я не змогла стриматися. — Це мої онуки, вони приходитимуть тоді, коли самі захочуть, і йтимуть також. Якщо щось тобі не подобається – скатертиною дорога. Ганна відразу зібрала речі і поїхала, а мені не було навіть соро мно за свої слова.
Вона сама напросилася, що я могла робити. Пізніше я попросила вже зібрану суму в Антона, поклала зверху свої накопичення і віддала гроші синові, Віті. Я призначила Віте зустріч у кафе і там вже сказала, мовляв, ми допомогли їм чим змогли. Антон зібрав дуже непогану суму, так що Віті сер дитися і обра жатися не було на що. Вітя, напевно, зрозумів, що це свого роду прощальна зустріч (хоча, Боже, звичайно, я з ним не прощалася, просто не хотіла мати більше жодних стосунків з його дружиною-маніnуляторкою, яка нашу останню зварювання чоловікові представила у зовсім інших барвах), але він чомусь розповів про нашу зустріч дружині. Та зволікати не стала, зразу зателефонувала мене. — Чому ви знову втручаєтесь у нашу сім’я ю? Ви не бажаєте щастя своєму синові. Яка ви жа хлива! Думаєте, я не помічаю, як ви керуєте Віктором? Поми ляєтесь. Не смійте більше дзвонити до нього. Я ж насамкінець сказала тільки одне: — Думаю, ти дуреnа, Ганно.
