Я працюю вчителем, викладаю англійську мову. Моя робота подобається мені, люблю спілкуватися з дітьми. Мої учні добре вчаться. Минулого тижня я задала дітям написати твір. Ми вибрали тему “Моя сім’я”. Коли перевіряла роботи, мені дуже сподобався твір одного учня. Він добре вчиться, відмінник. Дуже здібний хлопчик. Я прочитала твір кілька разів. Я була сильно здивована. “Мене звуть Олег, скоро мені виповниться 14 років. Мою маму звуть Анна, а тата – Сергій. У мене немає ні брата, ні сестри. Зате у мене є вірний друг, це Бобик-моя собака.
Моя мама рятує людей, вона працює ліkарем. Часто приходить додому втомленою, або не приходить, коли є важkі хво рі. Я розумію, що у неї відповідальна робота. По вихідних вона грає зі мною, готує, пече пиріжки. Я її дуже люблю і знаю, що вона любить мене. Хоча не можу сказати, кого вона більше любить, мене чи тата? Взимку ми з нею катаємося на лижах, влітку купаємося в річці. Шкода, що вона так зайнята і мало часу проводить з нами. Коли її немає, мені завжди стає сумно. Мій тато не працює. Ні, він не інва лід, просто не хоче працювати.
Раніше він працював сторожем, але його звільнили і тепер весь день сидить вдома і n’є. Коли мама повертається з роботи, тато лає ться з нею, кричить на неї. Я не хочу, щоб тато nив, хочу, щоб він кожен день ходив на роботу, як раніше, не ображав маму, а любив її. Ще хочу, щоб мама завжди посміхалася, не була втомленою”. Прочитала твір, не змогла стримати сліз. Мені стало ясно, як сильно страждає ця дитина. Я твердо вирішила зустрітися з його батьками і поговорити, особливо з батьком. Дитина потребує батьківської ласки і теплоти.
