Сиджу у парку. Поруч із ігровим майданчиком для малюків. Гірка, гойдалка… На сусідній лаві влаштувалися дві матусі. Їхні діти побігли грати, а жінки зав’язали суперечку. Говорили голосно, тому навіть за відсутності бажання можна було почути про що вони говорять. Перша переконувала другу, що їй необхідно розлу читися. Друга виправдовувалася тим, що дітям потрібен батько. – Та який він батько цей жлоб?! – обурювалася перша. – Вісь давай все інше поки що відкладемо. Розкажи, як ви з дітьми харчуєтесь. З пояснень другої виходило, що макарони, крупи, картопля – це їхня повсякденна їжа.
А вісь щоб придбати фрукти, ковбасу, цукерки, для цього необхідно було питати дозволу чоловіка. – А твій чоловік? Сам він ковбасу чи м’ясо їсти? – спитала перша. – Їсть, – зітхнула друга. – Він стверджує, що хтось працює – той їсть. – Ну і як він при цьому дивиться у вічі своїм дітям? – уточнила перша. – Та він ці продукти їсть у кафе на роботі, – відповіла друга. – Але як можна вирощувати дітей без фруктів? Без вітамінів? Це ж абс урд! – стверджувала перша. – Ну коли ми йдемо гуляти, я дітям купую і фрукти, і морозиво, і йогурти, і бутерброди з ковбасою.
Але прошу їх нічого не казати татові. – Ти їх до повноліття підгодовуватимеш на вулиці? – Ні звичайно. Знайду спосіб вирішити nроблему, відповіла друга. – Але ж це дурдом якийсь! Сам жере, а дружина та діти недоїдають! На кого потрібен такий чоловік, не розумію я тобі! – продовжувала стверджувати своє перша. – Ну, ми ж не одні такі. – Одного дотримувалася свого погляду. – Дітям потрібен батько. Інші так само живуть. – А на мою думку, нехай у дітей не буде батька, чим буде таке, якому яблуко для дитини купити шкода.
