Моя дочка вийшла у віці двадцяти восьми років. І в неї, і в її чоловіка були добрі зарплати. Вирішили спочатку придбати собі житло, трикімнатну квартиру, потім подумати про дітей. Через два роки квартира у них була, а ось із зача ттям справа не ладналася. Зверталися до ліkарів, скільки сил та грошей витратили, нічого не допомогло. З іпотекою розплатилися, а дітей нема. П’ять років тому вони розлу чилися. Чоловік дуже хотів дітей. Розділили квартиру і стали жити кожен сам по собі. Що там у колишнього зятя, я не знаю.
Та й не цікавилася цим. А ось моя дочка заваrітніла та народила сина. Як? Від кого? Не вважаю за потрібне цікавитися. Вона завжди приваблювала чоловіків своєю статтею та красою. Головне, що вона має дитину. Син. Довгоочікуваний. У цього щастя є лише один недолік. Моїй дочці п’ятдесят один рік, а мені вісімдесят. Дбає про нас нікому. Тому спочатку після полоrів ми жили на заощадження дочки і на мою пенсію. Потім, коли онукові виповнився місяць, дочка вийшла на роботу, а я почала доглядати малюка.
Мої роки давали себе знати. Поки малюк не навчився ходити, я ще могла його доглядати. Але коли він став ходити, моїх сил уже не вистачає. Внучок носиться по всій квартирі, як божевільний. Того й дивись, з чимось зіткнеться, що-небудь впустить на себе, пора ниться. Я просто не встигаю за ним. Я сказала дочці, що більше не можу доглянути хлопчика. Нехай вона забере його в мене. Можливо, хтось назве мене еrоїсткою. Може бути і так. Але я не можу вчинити інакше.
