З чоловіком ми вже років п’ять як у шлюбі, познайомилися, коли вчилися в одному і тому ж закладі, одразу сподобалися одне одному. Після закінчення універу, вирішили знайти роботу, влаштуватися для початку, встати на ноги і вже після цього подумати про шлюб. І ось, коли вже у нас була робота, ми вирішили більше не зволікати із усім цим, одружилися, потім я дізналася, що у нас в родині буде поповнення. Ми дуже зраділи, і коли мій чоловік дізнався, що у нього буде донька, був просто без розуму.
Коли наро дилася наша Таня, то вона стала радістю нашої родини, вона була дуже розумною, доброю, слухняною. Ми віддали її в садок, вихователі її тільки хвалили, те ж саме було і в школі. Коли дочка підросла, то чоловік сказав, що поки ми молоді і у нас є можливість, потрібно народжувати і другу дитину. Минуло кілька місяців, я дізналася, що ваrітна, потім ми зробили УЗД і нам сказали, що у нас буде хлопчик, чоловік був на сьомому небі від щастя, сказав, що тепер у нас буде спадкоємець.
Хлопчик народився здоровим, хоча мої пологи були тяжкими, він був примхливим, коли виріс, то взагалі постійно сварився зі своєю сестрою. Нам було важко з ним вчити уроки, він не сидів на місці, постійно кричав, вередував, тікав на вулицю. Ніколи не могла б подумати, що хлопчик у мене буде таким, адже донька була слухняною і не такою. Свекруха теж в шоці від моєї дитини, але вона дуже сильно його любить, вважає, що з часом він зміниться і стане таким же слухняним і добрим, як і внучка.
