Моя мама давно працює закордоном. У неї там хороша посада. Вона там добре заробляє. У свій час вона дуже допомогла мені з братом встати на ноги, коли ми тільки починали жити самостійно. Її мати, наша бабуся, вже дуже старенька. Їй майже 90 років, вона сама вже не може жити, здоров’я не дозволяє, тому на сімейній раді було вирішено, що я заберу бабусю до себе, поки мати не повернеться. А потім вони будуть жити разом. Мій брат живе в столичній квартирі. Бабуся все своє життя прожила в селі.
Вона дуже прив’язана до свого міста і дому. У мене їй буде краще з кількох причин: я живу в області, тут спокійно, до того ж у нас із чоловіком великий будинок з городом. Ми вирішили, що так бабусі буде зручніше і комфортніше. Ми бабусю дуже любимо, тому хотіли як краще. Дерев’яний будинок в селі і город було вирішено продати, адже такі будинки без належного догляду швидко розвалюються. Але бабусі було вирішено нічого не розповідати, щоб вона дарма не сумувала.
Коли ми з моїм чоловіком приїхали, щоб забрати бабусю, було видно, що вона не хоче розлучатися з рідною землею та будинком. Коли ми були маленькими, вона часто примовляла, що хоче закінчити життя в рідних стінах. Всім своїм виглядом вона показувала, що сподівається сюди повернутися. Тоді я твердо вирішила, що цей будинок ми продавати не будемо. Я сама особисто буду сюди приїжджати і стежити за всім, щоб у бабусі було місце, куди вона може повернутися. Їй так буде спокійніше.
