У нас на одній сходовій клітці мешкає баба Катя. Вона працювала прибиральницею, навіть підмітала наш під’їзд, була дуже охайною. Завжди стежила, щоб люди кидали сміття в блоки, а не на вулиці. Два роки тому у баби Каті сталося не щастя, розбився її син у ава рії. Після nохорону вона довго не могла прийти до тями. Почала поводитися дивно, перестала вітатися з нами і загалом виходити з дому. А потім я помітила, що в мене на кухні з’явився тарган. Я так бо юся всіх цих комах, у мене сер це мало не вистрибнуло, коли побачила цього вусатого таргана у себе на столі.
Я викликала службу, вони все очистили, але сказали, що вогнище не в мене вдома, а в сусідів. Я знаю своїх сусідів, у одних маленька дитина, то там чисто як у хірурrа. А другою була баба Катя. Довелося постукати до неї, щоб зрозуміти, у чому проблема. Баба Катя відчинила двері за десять хвилин. Вона була в якомусь старому одязі в дірках, волосся жа хливо брудне, ніби їх місяць не мили. З дому несло такою смородом, що в мене очі розnлакалися. Пахло чимось прокислим та брудним. Баба Катя невдоволено подивилася на мене і спитала, що треба.
Я пояснила проблему з тарганами, а вона мені відповіла: -Ну і що? Вони теж хочуть жити, пускати бігають. За тиждень я вже знайшла дохлу мишу в під’їзді. Тоді терпець урвався, я почала збирати підписи з усіх сусідів, і мені багато хто допоміг. Ми пішли до керуючої компанії. Але там нам допомогти не змогли, бо квартира баби Каті – її приватна власність, вони права не мають щось у неї вирішувати. Нам сказали, що єдиний спосіб поговорити з сусідкою і вмовити її зробити прибирання. Але баба Катя навіть чути про це не хоче, її все влаштовує, і вона не може жити без свого домашнього зоопарку.
