Олена щаслива, не відчуваючи ніг, бігла додому. – Тимур! Танцюй! Я виграла два квитки на “Лускунчика”! – крикнула вона, влетівши додому. – Це на мультфільм, чи що? – Тимур кашеварив. – На балет! – Олена увійшла до кухні. – На балет! – на обличчі чоловіка відбилася вселенська сkорбота. – Оленко, може з мамою підеш? Олена суворо подивилася на чоловіка. – Зрозуміло, – приречено протягнув чоловік… Вранці, у день вистави, Олена втратила ключі від квартири. Пропажу виявила вже, прийшовши на роботу. Подзвонила чоловікові, поскаржилася. – Нічого страшного. Завтра вихідний, замовимо новий комплект, – заспокоїв її Тимур.
Увечері подружжя одягнене, взуте замовило таксі і зібралося вийти з квартири. Тимур потягнувся в кишеню за ключами, а їх і немає. – Куди вони зникли? – Вдома, мабуть, залишив, – припустила Олена. – Я в іншій куртці з роботи прийшов, – згадав Тимур і почав нишпорити по кишенях своєї синьої куртки. Там ключів не було. Шукали на коридорній тумбочці, тумбочці, за нею… Таксі приїхало хвилин десять тому. – Я зайшов додому, щойно встиг зняти взуття, дуже хотів пити, тут подзвонили з роботи… – Може, ти їх у холодильник поклав? Побігли на кухню. Ні в холодильнику, ні на кухні ключів не було. Таксиста, сплативши йому хибний виклик, вже відпустили… У пошуках минула година.
– Я пішла переодягатися, – сумно зітхнувши, сказала Лена. Коли повернулася, Тимур уже зварив каву. – Якщо не знайдемо ключа, то завтра доведеться міняти замок, – похмуро сказав Тимур. – Давай починати по другому колу, – сказала Олена. – З твоєї синьої куртки. – Та я там тисячу разів дивився. На, перевір сама, – сказав чоловік і кинув куртку на ліжко. Щось брязнуло. У бічних та внутрішніх кишенях було порожньо. Ключі знайшлися в нарукавній кишеньці, закритій клапаном з липучкою. – Тимур?! – Ніколи туди не клав, – зніяковів той. – Навіщо мені балет, коли вдома такий талант пропадає…
