Вже п’ять років я живу у столиці, але часто їжу до батьків у село. Вони з області. Дорога далека, але я вже звикла до поїздок на поїзді. Востаннє з супутницею мені дуже пощастило. Нею виявилася дуже мила дівчина з дитиною років із шести. Я одразу з нею познайомилася, не сидіти ж і мовчати. Вона виявилася дуже милою співрозмовницею, ми відразу порозумілися.
Нашу милу розмову перервала провідниця, яка вирішила перевірити наявність квитків. Побачивши, що у Насті вони електронні. Вона почала обурюватися собі під ніс: -Через тебе мені доведеться йти за сканером! Що це за модні викрутаси? Чи складно придбати звичайні квитки? Настя нічого не відповіла, просто промовчала. Увечері, коли настав час лягати спати, з’ясувалося, що постільна білизна брудна.
Настя викликала провідницу. Жінка почала голосно обурюватись, що їй не дають відпочити, мовляв, за свою зарплату вона не зобов’язана всі забаганки пасажирів виконувати. Тут я вже не витримала: -Якщо вас не влаштовує ваша робота – звільніться. А якщо все-таки працюєте, будьте ласкаві і виконуйте свої зобов’язання. Сказала я досить холодно, вона нічого не змогла відповісти.
