Кілька років тому мій чоловік пішов із жи ття. Я дуже його любила і не розуміла, як житиму далі. Але, з іншого боку, я була ще молода тілом і душею. Як підсумок, внутрішній голос підказував мені, що сама я не залишуся. Нещодавно я була у магазині. Набрала все, що було потрібно, заплатила, збиралася йти, як раптом почула: -Жінка, стійте … Я обернулася. За моєю спиною стояв високий симпатичний хлопець. -Ви шарфик випустили. -Ой, велике дякую… – Стривайте, по-моєму, я винаймаю квартиру у вашому будинку. -Так? То ходімо разом. Я вас чаєм пригощу.
Ми йшли дуже повільно, весело спілкувалися. Виявилося, що Антон працює сантехніком у великій будівельній фірмі. Самотній, але, за його словами, страաенно втомився від самотності. Поки ми пили чай на кухні, Антон помітив, що в мене не все гаразд із раковиною. Попросив принести кілька інструментів. Упорався хвилин за 10.
Так уже вийшло, що того вечора він не пішов до себе додому. Проводила я його лише вранці. Ми почали зустрічатися, бачитися і ночувати один у одного мало не щоночі. З Антоном я почуваюся справжньою принцесою. Часом на думку залітають думки про те, мовляв, так не можна, навіщо я це роблю. Але після його обіймив всі ці думки випаровуються в мить. Нині ми щасливі разом. Не знаю, скільки це буде тривати, але хочу, щоб все життя.
