Моя сестра втратила свого сина кілька місяців тому. Чоловікові було лише 40. А ще 10 років тому Люда залишилася без чоловіка, з яким вони давно вже не жили разом. Як би там не було, чоловік сестри завжди дбав про свого сина та колишню дружину, допомагав їм з житлом та з роботою. Коли його не ста ло, Іван, син сестри, отримав від нього добрий спадок – однушку в місті та заміський будинок. Іван завжди допомагав своїй мамі. Можна сказати, що дача була у повному розпорядженні моєї сестри. Проте Людмила ніколи не любила свою невістку. За її словами, вона була надто гарненькою, отже, почала б шукати собі чоловіків на боці.
Наташа, невістка, була приїжджою. Тому Людмила ніяк не могла позбутися думки, що цій дівчині потрібна лише квартира в місті. Іван не розумів, чому його мама поводиться таким чином. Як би там не було, він з Наталкою створив прекрасну та міцну сім’ю, в якій народилося двоє чудових дітей. Людмила не дуже любила своїх онуків. Так, могла посидіти з ними годинку-другу, але нічого більше. Іван, проте, не забував про свою маму, часто приїжджав до неї у гості, накипав продуктів, возив на відпочинок.
Коли Івана не ста ло, все його майно одержала дружина – дачу, квартиру, дорогий автомобіль, гараж, рахунки у банку. Людмилі не дісталося нічого. І зараз вона залишилася сама. Так, є двушка, нормальна пенсія, але вона самотня на старості років. Звичайно, невістка не пробачить їй холодного ставлення, яке виявлялося протягом усіх цих років, та й онуки пам’ятають, з яким обличчям їх зустрічала бабуся. Думаю, Людмила заслужила. Так, я іноді буду її відвідувати, але навряд чи моєї уваги буде досить літній жінці.
