У будинку батьків Карина проводила чудовий час. Всі раділи за неї та за її майбутню дитину, що було приємно, і не мало значення, що майбутня дитина була без батька… Його народження було найважливішим чинником. Її батьки забрали її на дачу, на свіже повітря. Дівчина погладжувала живіт і розмовляла з малюком, розповідаючи йому про свої турботи і тривоги, сидячи в парку і дивлячись на блискучу, засліплюючу очі бездоганну гладь озера, яке м’яко смикалося хвилями. Вона почала почуватися краще і зрештою забула про всі rаньби, які вона отримала в Києві. Однак вона не могла забути Кирила. Адже він заявив, що забере її дитину! Вона ніяк не могла позбутися спогадів про його заяву на вокзалі.
А може бути… Однак ця дитина не ї, скоріше, це дитина друга. Тому не варто було навіть думати про це… Кирило відчув жа хливий тілесний та емоційний дискомфорт. Він закинув навчання. Він з благоговінням розглядав фотографію, на якій вони з Каріною були разом, і дивився на неї годинами. Наполегливий дзвінок у двері змусив його відволіктися від цього заняття. Він не хотів відкривати, але дзвінок заважав йому зосередитись і тримати думки на одному місці. Навіть не подивившись у вічко, він підвівся і відчинив двері. До квартири зайшов Дмитро. Він окинув свого колишнього приятеля зневажливим поглядом, яким дивляться на дохлу мишу, і з презирливою усмішкою сказав: – Кирило, куди поділася твоя чарівність і самовпевненість?
Справді, його вигляд був жахливим, обличча доросло щетиною, неохайний, з п’яним блиском в очах, не йшов у жодне порівняння з доглянутим і зі смаком одягненим Дмитром. – Я розумію, що тобі зараз важко. Невже в тебе душа болить! – Навіщо ти нас так му чиш? Ми ж з дитинства знаємо один одного. – Чому? Ти пам’ятаєш, як забрав у мене Катьку на першому курсі інституту? Пам’ятаєш, який біль я зазнав? Ти навіть не уявляєш, як мені було бо ляче. Кирило стиснув зуби і заkричав: – Пішов геть! – заздрісно дивлячись на свого колишнього приятеля і стискаючи руки в кулаки. -І, будь ласка, не дозволяй мені більше ніколи тебе бачити. – Я йду, йду. Я вже досяг своєї мети. За ним з гуркотом зачинилися двері. Йому знову довелося приймати важке рішення самотужки.
