– Мілка, на прогулянку! Після довгого робочого дня Даші треба було вивести добермана на прогулянку. Вона збиралася вдягнути на собаку намордник, але, подивившись на годинник, вирішила не робити цього, бо було вже пізно. Вона присіла на лаву, поки собака оглядала околиці. Вона напружилася, почувши шум із сусіднього під’їзду, адже Мілка був ще молодий, грайливий пес, якого всі ляrалися через його великі розміри. – Куди мені йти? – сказала ваrітна жінка та взяла чоловіка за куртку. – Я прийшла до тебе. – Я тобі дзвонив? Казав прийти? – Це наша дитина, – схлипувала вона. – Наша? – він нерішуче відповів.
– Я не хочу дитину; я жив із тобою через гроші. – Мій чоловік знає про ваrітність. Я люблю тебе. Як мені бути? Чоловік уда рив її по обличчю, після чого втратив самовладання. Жінка отримала добрічий ляпас, після чого впала на землю. – Не називай цього виро дка моєю дитиною. Іди до свого чоловіка! – сказавши ці слова, він мав намір знову напасти на неї, але хтось встиг зупинити його. – Бо ляче, – заkричав він. Мілка стояв поряд, а з його прокушеної руки лилася kров. Він стиснув зуби і загарчав. – Мілка! Відпусти! Колишній однокласник Даші, Паша вийшов із машини.
Попрямувавши до неї, він побачив дружину, що стояла в дверях, і поспішив їй на допомогу. Доберман був швидшим. – Я повинен ухвалити рішення, – сказав він. – Я зрозуміла. Паша поїхав разом із дружиною. Даша не бачилася з ними ще півроку. Він приніс букет троянд їй на роботу. – У колишньої дружини, а не в мене, народилася дочка. Ми розійшлися. У шлюбному контракті було написано, що у разі невірності вона нічого не отримає, але я пошкодував її та подарував квартиру. Ми ніколи не любили одне одного, навпаки, ми nсували одне одному життя. Вона любила його … А я завжди любив тебе …
