Коля мав дружну сім’ю. З дружиною разом вони вже 8 років, мають 6-річного сина. Мама Колі пішла на той світ одразу після народження онука, але хоч дитину побачити встигла. Вона сильно хво ріла, тому результат був зрозумілий усім. У Колі залишився батько. Але й той був слабким, він часто лежав, йому було важко пересуватися по дому. Для нього родина Колі виділила невелику кімнату на першому поверсі. Все було добре, поки дружина не давила на Колю. Її не влаштовувало, що вони живуть не своєю сім’єю окремо, що свекор постійно тут перед очима. -А що я можу зробити, це ж мій батько. Йому нема куди йти і нема де жити. Тим більше один він не впорається.
-А навіщо його одного залишати? Можна ж здати у певне місце, – так дружина натякнула Колі на будинок для людей похилого віку. Коля почав шукати нормальне місце. Він знайшов невеликий будиночок за містом. Будиночок був скромний, персонал суворий, але іншого варіанта не було. Коля пообіцяв батькові, що часто його відвідуватиме, що так буде краще для всіх. За цією картиною спостерігав 6-річний син. І в нього потекли сльози. На зворотному шляху додому, хлопчик почав питати тата: -А яка адреса у дідуся тепер?
-Навіщо тобі адреса? Ми і так будемо до дідуся щовихідних приїжджати. -А це мені для того, щоб я знав, куди тебе здавати в майбутньому, – відповів хлопчик. Коля різко зупинив машину. Він уявив себе на місці батька, стало так боляче та прикро. Коля розвернув машину і поїхав назад до будинку для людей похилого віку. Він почав вибачатися у батька, забрав його додому. Дружина здивувалась такому рішенню, хотіла почати скандал, але Коля ясно дав їй зрозуміти, що від свого батька не відмовиться і він завжди житиме разом з ними.
