Сьогодні був день пам’яті матері. Вже п’ять років минуло з того часу, як її не ста ло, а Іра ніяк не могла з цим змиритися. Не так легко прийняти, що найголовнішої людини у твоєму житті більше немає в живих. Колись у дитинстві Іра жила з мамою із родиною рідної тітки. Вони всі дружно мешкали у великому сільському будинку. Іра пам’ятала, що колись їй дуже подобалося грати із двоюрідним братом Сергієм.
А потім тітка заваrітніла другою дитиною, чоловік тітки став задирати маму і говорити, що їм треба переїхати. У результаті маму та Іру просто виrнали з речами, щоб звільнити місце для поповнення. Їм із мамою потім жилося непросто, часто переїжджали, економили. Мама бралася за будь-яку роботу, щоб утримувати Іру. Іра теж у свою чергу намагалася мамі допомогти всім, чим може.
Так вони й жили, дві самотні, але щасливі разом жінки. Коли мама захво ріла, Іра водила її за найкращими лікарями, але, на жаль, нічого вдіяти не можна було вже. Іра витерла сльо зи, які завжди накочували при спогадах. Не можна вічно жити у rорі, треба вірити у краще і намагатися реалізувати себе у житті. Вона вірила, що потрібні люди ще з’являться в житті.
