Близько трьох років тому я ввечері йшов з роботи на автобусну зупинку, щоб дістатися додому. Йшов я повільно і злегка танцював, бо в навушниках грала моя улюблена музика. Того дня я вийшов із роботи досить пізно, тому на зупинці не було нікого, точніше, я чекав на маршрутку зовсім один. Мені навіть вдалося посидіти на зовсім порожній лавочці. І ось я помітив маленьке кошеня рудого кольору. Він тихенько муркотів і намагався забратися на моє взуття. Я був дуже виснажений і втомлений, тварин ніколи не любив – тому й не звертав на нього уваги, хоч і не проганяв від себе.
Я спокійно сидів на лавці і слухав музику, чекаючи на транспорт. А маленький пухнастий клубок всіляко намагався мене змусити приділити йому увагу. Він хотів і ласки, і тепла, і щоб із ним хтось почав грати. Поки я всіляко його ігнорував, спритний маленький кіт вибрався до мене на коліна. Я навіть одного разу механічно почав його погладжувати. Коли я побачив свій автобус вирішив взяти рудого додому погостювати, а там уже й вирішити, що з ним робити далі.
Він поводився дуже тихо і постійно притискався до мене, ніби просив залишити і нікуди не віддавати його. Звичайно, я одразу зрозумів усі його натяки. А він усіляко показував мені, що саме я його господар. Як тільки ми переступили поріг мого будинку – рудий пухнастий відчув себе господарем цього будинку. Зараз маленьке кошеня виросло і стало справжнім рудим котом. І це тепле створіння щодня шкодило і заважало мені спати вранці. Ні, я в жодному разі не жаліюся. Мій пухнастик став для мене справжнім другом, який завжди поряд. Я дуже радий, що пізно ввечері взяв його до себе.
