-Настя, ти що свого чоловіка не годуєш? Чому він вечеряє у чужої жінки? -Про що ти говориш, Світлано? -Кажу про те, що бачила сама. Я того дня заходила до вчительки сина і бачила у вікно твого чоловіка. А він, тільки-но мене помітив, сховався під стіл. -Світлана, ти все вигадуєш, намовляєш на мого чоловіка, тому що заздриш, що в мене такий хороший чоловік. -Ну, як знаєш, я говорю тобі правду. Настя хоч не хотіла вірити Свєті, але сама почала підозрювати свого чоловіка. Згадала, що він уже кілька днів приходить додому і не вечеряє вдома, каже, що дуже втомився і їсти не хоче. Коли наступного дня чоловік запізнювався, Настя вирішила піти до будинку цієї вчительки та подивитися чи не там чоловік.
Як тільки вона зайшла до будинку, одразу побачила чоботи та куртку свого чоловіка. Вона почала nлакати, і до неї розгублено вибіг чоловік. -Ти все неправильно зрозуміла, Настя. -Все я зрозуміла, Степане. Ось де ти тепер вечеряєш, га? Насправді одного разу Степан просто допоміг вчительці з хвірткою, яка рипіла, та його пригостила солодощами, і він став іноді приходити до неї просто на чай. А до дорослих стосунків вони дійшли саме того вечора, який і застала їх Настя. Степан біг за Настею по всьому селі і намагався вибачитись, але вона й чути про це не хотіла.
Вона була дуже скривджена на чоловіка, хотіла розлу читися, але їй не було куди йти. Вони жили в одному будинку окремо, для чоловіка Настя не готувала та не прибирала. Минули місяці, вчителька повернулася до свого рідного міста. Настя спекла хліб, приготувала обід і разом із доньками надіслала обід чоловікові, який працював на полі. Той від подиву почав nлакати, бо зрозумів, що його дружина вибачила. Він нарвав квіти і прийшов з нею миритися. І вони так помирилися, що за дев’ять місяців народився у них син. А Степан більше ніколи не вечеряв у чужих будинках.
