Я на чужині вже багато років живу та працюю. Це дуже непросто. У мене тут нікого немає. На батьківщині я була востаннє п’ять років тому, коли не ста ло моєї матері. Тоді мені стало зрозуміло, що всім родичам на мене нач хати, я тільки на своїх дітей обра жатися не стала, адже вони kровинка моя все-таки. Але я вже розумію, що мати їм не потрібна. Мені в житті непросто довелося, на чужину я поїхала через гостру нестачу фінансів.
Чоловік мій рано по мер через хво робу, діти на той момент були підлітками. Їх треба було на щось утримувати, тож я залишила їх у мами, а сама поїхала працювати до Італії. Умови життя тут були не найкращими, але що не зробиш заради своїх дітей. Завдяки моєму заробітку вони найкраще одягалися, добре харчувалися, потім змогли вступити до престижних університетів. Зараз обидва пристойно заробляють, але я тільки нещодавно вирішила припинити їх фінансувати.
Нещодавно мені зателефонувала моя єдина близька подруга і говорила такі речі, що хотіла швидко повернутися -Леро, вистачить жити заради інших! Твої діти на курорти літають тричі на рік, а ти там убиваєшся, потурбуйся краще про себе. Їм нема до тебе справи. Після цих слів я швидко зібрала речі та повернулася додому. Гроші, які привезла з собою, витратила на себе і більше нікому не допомагала.
