Ми з дружиною познайомилися 7 років тому, а одружилися 5 років тому. Моя Оксана сама родом із Запоріжжя, а я зі Львова, ми тут і вчилися. Коли побралися, вирішили залишитись жити тут. Спочатку орендували квартиру, а потім, коли обидва отримували гарну зарплату, взяли двокімнатну квартиру у кредит. З початковим внеском нам допомогли мої батьки, тому нам було легше, адже ми спочатку внесли 50 відсотків вартості квартири, завдяки цьому і платимо досі невеликі відсотки. Коли у нас народилася донька, дружина в декреті брала невеликі підробітки, щоби нам усім вистачало на життя. Моя зарплата йшла на виплату кредиту. Ми хотіли швидше виплатити іпотеку… Але з недавніх пір наше життя круто змінилося.
Справа в тому, що через війну, ми покликали до нас жити тещу та молодшу сестру Оксани. Виділили їм одну кімнату. Своячениця навчається дистанційно, та ще навчається на якихось курсах, тому цілий день не виходить із кімнати. А теща окупувала кухню, командує там. І не тільки там, а й мною та Оксаною. Енергія її плескає через край. Її б, цю енергію, та на “мирні цілі”… Теща з дочкою, звичайно ж, отримують допомогу від держави. Але ці копійки проблем не вирішують. Мені доводиться брати підробітки, щоб годувати сім’ю, що зросла. А теща працювати не хоче. Впевнена, що війна незабаром закінчиться, і вони повернуться. У Запоріжжі вона має роботу. А я повертаюся додому об одинадцятій годині. Якось я прийшов додому до дванадцятої.
Оксана вже лягла спати, і я сам собі вечерю розігрів. Поївши пішов спати, я дуже втомився, так хотів відпочивати, адже зранку знову на роботу. І залишив стіл неприбраним. А вранці теща накинулася на мене. – Тарілка твоя смердить! Чому не помив після себе? Я теж не промовчав: – Ви доросла і здорова жінка, весь день вдома сидите, а я роблю, як проклятий, щоб прогодувати вас. Могли б помити за мною. Теща образилася. Оксана засмутилася, каже: – Ну навіщо ти так? Адже знаєш, як моя мати любить чистоту. Тепер намагаюся довго засиджуватися на роботі, не хочу, щоб траплялися якісь непорозуміння. Жаль дружину, адже вона дуже переживає. А теща ще й скаржиться, мовляв, ми вже не знаємо, як її вигнати. Але хіба я щось неправильно вчинив?
