Вже дуже довгий час лісник Олег жив у лісі у своєму казковому будинку. Йому подобалося мати власну територію та таку перевагу, що йому не доводилося далеко їздити на роботу. Він міг просто вийти за двері – і негайно розпочати свою роботу. Олег ніколи й нічого не боявся, навіть коли з його сараю долинали дивні звуки. Саме під час однієї з таких перевірок він зіткнувся із голодною вовчицею.
Хоча вона була обережна та займала оборонну позицію, Олегові стало шкода бідну хижачку. Він повернувся додому, дістав із холодильника трохи м’яса і віддав його вовчиці. Звір обережно наблизився, понюхав м’ясо, схопив його зубами і втік. З цього дня вона регулярно приходила до Олега по їжу, і він продовжував з радістю годувати її. Родина Олега турбувалася і боя лася вовчиці, але Олег знав, що вона піде в сусіднє село, якщо він не нагодує її – і це наразить на небезпеку як її, так і місцевих жителів.
Вовчиця приходила до Олега до весни, потім зникла на кілька місяців. Але одного разу вона повернулася – і була з двома вовченятами. Олег нагодував їх усіх, відчуваючи подяку в їхніх очах. Після цього Олег більше ніколи не бачив вовчицю та її дитинчат. Він припустив, що вони змінили ліс, і тепер бігають і полюють у далеких горах, далеко від людської цивілізації.
