Мене поkинув чоловік багато років тому з маленькою дочкою, і тепер, коли ми вже майже на пенсії, він просить мене прийняти його назад. Я не знаю, що робити, тому що за ці роки я звикла долати всі труднощі поодинці. Після того, як не ста ло батьків, мене взяла сестра моєї бабусі, тітка Людмила. Мені тоді було дванадцять років, і вона мене всьому навчила. Вона була якоюсь фігурою матері для мене і, зрештою, подарувала мені свій будинок, коли пішла в ін ший світ.
Іван, гарний хлопець, тоді приїхав до села, і ми незабаром покохали одне одного і одружилися. У нас народилася дочка, і життя йшло добре, доки Іван не почав мандрувати по роботі. Він сказав, що робить це, щоб швидше добудувати наш будинок, але врешті-решт закохався в іншу і залишив мене з нашою восьмирічною дочкою. Мені довелося ростити дочку одній, і це було дуже важко, але я справлялася. Зараз, через багато років, моя дочка виходить заміж, і ось на весіллі з’явився Іван. Він вибачився перед нашою дочкою і дав їй конверт із грошима.
З того часу він щодня відвідує мене, просить пробачити його та дати йому ще один шанс. Іван каже, що він серйозно захворів, і його дружина вигнала. Йому тепер нікуди йти, і він благає мене прийняти його назад. Моя дочка каже, що це моє рішення. Хоча шкодувати його – гуманний жест, я не можу забути, як він ставився до нас у минулому. Він згадував про нас тільки тоді, коли був у злиднях, а тепер хоче повернутися. Я ще не знаю, що робити. Візити Івана з кожним днем стають все частіше, і я бо юся знову потрапити в халепу.
