Даша щодня поверталася додому в сльозах та з опухлими очима. Її мати перенесла хво робу і була прикута до ліжка, і, незважаючи на державну допомогу, тринадцятирічна Даша мала сама себе утримувати. Вона не вміла готувати, тому їла убогі шкільні обіди, за що інші діти її завжди дражнили. Вони глузували з неї, казали, що батько поkинув її, бо мати була калікою, і що після сме рті матері вона потрапить до дитя чого будинку.
Якось уночі її матері стало погано, і Даші довелося викликати швидку допомогу. Вона не могла надати жодної інформації про опікунів, а лікарі виглядали похмуро. Дівчинка боялася, що потрапить до дитя чого будинку. На щастя, сусіди знайшли номер її двоюрідного дядька, і він одразу приїхав на допомогу. Мама Даші не змогла повністю відновитися, але дядько надав фінансову допомогу та взяв на себе турботу про племінницю.
Він запропонував їм переїхати до його будинку в іншому місті, де вони знайшли нову школу і чуйних людей. Життя Даші налагодилося, і вона більше не стикалася з глузуванням та погрозами дитя чого будинку. Вона дивувалась, чому ніхто не допомагав їм раніше, але була вдячна за те, що поряд з нею були дбайливі люди. Життя непередбачуване, але завжди є надія, що одного разу людина знайде підтримку та гарну компанію на своєму шляху.
