Маша була на піку своєї кулінарної творчості, готуючи вечерю для себе та чоловіка. “Зараз поставлю картоплю на плиту і схожу в магазин за майонезом”, – подумала вона. “Вова, стеж за картоплею, поки я в магазині!” – крикнула вона чоловікові, який сидів на дивані і грав у приставку. “Так, так, зрозумів!” – без жодного інтересу відповів чоловік, не відриваючи очей від екрану.
Поки Маша була в магазині, Вова повністю поринув у свій віртуальний світ, забувши про справжні обов’язки. Коли Маша повернулася, дим уже йшов з – під дверей кухні, а по квартирі розносився різкий запах пригорілої їжі. “Вова!” – Закричала Маша, кидаючи пакет з майонезом на підлогу і підбігаючи до плити. Чоловік, схопившись із дивана, застиг на місці, усвідомлюючи, що сталося.
“Ти не міг просто постежити за картоплею?!” – у голосі Маші відчувалась лють. “Вибач, я… я забув,” – відповів Вова, уникаючи зустрічі погляду з дружиною. “Забув? Ти весь час забуваєш! Поки ти граєш у свої дурні ігри, я готую, забираюся, займаюся домом! Ти навіть не можеш допомогти мені в таких дрібницях!” – Вибухнула Маша. “Маша, вибач, я…” – почав було Вова. “Пробач? Це все, що ти можеш сказати?” – Заперечила вона.
– “Ти не просто дармоїд, а і безвідповідальний і нікому не потрібний овоч!” Маша взяла свою сумку та ключі. “Я йду до мами. Ти залишишся тут зі своєю приставкою.” Вова розумів, що прорахувався, але було вже пізно. Цей інцидент став останньою краплею у їхніх стосунках. Тепер кожен з них мав переосмислити своє життя і зрозуміти, що саме вони хочуть від майбутнього.
