Марина була здивована, не знайшовши улюбленої вази для квітів на столі. Поміркувавши, вона зрозуміла, що в цьому замішані її пацани, трьох та п’яти років. – Гей, братики-кролики, куди мою вазу поділи. – Ми не бачили, – швидко сказав старший, але при цьому обоє дивилися в підлогу і підозріло сопіли. – Я ж веліла вам ніколи не бре хати мені… Хлопці побігли і сховалися під ліжком. Ось ще новини! – Та що з вами таке? Важко сказати правду. – Бабуся веліла нічого тобі не говорили , щоб ти нас не побила. Брови Марини поповзли вгору: – Коли це я вас била? Ану, вилазьте, поговоримо. Хлопчаки вийшли і перебиваючи один одного розповіли, що ненароком розбили вазу, граючи в наздоганяння.
Бабуся її склеїла і поклала до шафи. А ще вона веліла мовчати про це, щоб мама з татом їх не побили. Марина зітхнула і сказала: – Мама з татом ніколи вас не били і бити не будуть. Але ви мене дуже засмутили. І не тим, що розбили вазу – це лише ваза. Ви мені збрехали. Це найrірше, що ви могли зробити. Сподіваюся, цього не повториться. Відпустивши хлопців грати далі, Марина хотіла зателефонувати до свекрухи. Поки обмірковувала, що їй скаже, полізла до шафи і дістала звідти «склеєну» вазу. Сміх, та й годі. Два великі шматки були склеєні абияк, і ще один шматок був відсутній зовсім. Це було настільки безглуздо, що Марина передумала дзвонити. Навіть чоловікові нічого не сказала. Але десь через тиждень чоловік знайшов на балконі викручену машинку з дистанційним керуванням.
Машинка була захована за ящик із його інструментами. Слідство встановило, що машинку залишили на вулиці без нагляду і її переїхала машина. Бабуся веліла приховати це від батьків, щоб уникнути покарання. З дітьми було проведено чергову роз’яснювальну бесіду. Літню врушку і цього разу вирішено не турбувати. Але чашу терпіння переповнило рішення бабусі таємно від батьків пригостити онуків морозивом. Пацани , лежачи з температурою в ліжках, просили бабусю не лаяти, адже морозиво було дуже маленьким. – Вам і маленьких вистачило, щоб злягти з ангіною, я ж попереджала, – вирувала Марина, поки її чоловік розмовляв з матір’ю, намагаючись їй пояснити, що своїми дрібними недомовками та замовчуванням, вона привчає дітей до великої брехні. – Ми не монстри, мамо, ми нормальні батьки. Не треба боронити хлопчиків від нас. Якщо й надалі підмовлятимеш їх бре хати, то й зовсім з дітьми бачитись не будеш.
